Лист до Іловайську


10982437_728078370622918_8903769497983566416_n

Невідомо чи ти прочитаєш цього листа, мій дорогий друже. Але не написати Тобі його я не можу. З часу твого зникнення наприкінці серпня минулого року, сталося чимало. Здається ніби минуло півстоліття з моменту, коли ми востаннє говорили з Тобою.

По-перше, все про що ми говорили з Тобою, справдилося. Пригадую, як Ти переконував Сергія Жадана в тому, що донецькі місцеві ватники ані фізично, ані організаційно не могли захопити Донецьку обласну адміністрацію, а тим більше створити терористичну армію колаборантів. Тепер у це вірить чи не більшість країни, вважаючи, що Путіна і його мародерські війська спеціального призначення можна викликати так само, як викликають Діда Мороза, ставши під ялинонькою. Те, що ми кричали протягом численних років життя в Донецьку про фінансування регіоналами і Москвою п’ятої колони і про проросійські органи безпеки, тепер покладено ще більше в шухляду. Бо це лише говорить про те, що ми з тобою були безмірними ідеалістами, вірячи в нашу Велику Україну, в якій рано чи пізно знайдеться місце для Сходу.
По-друге, ти напевно ні разу не здивуєшся, дізнавшись, що до органів влади на звільнених територіях Донецької області знову потрапили вчорашні і позавчорашні. Таким чином, Київ вкотре демонструє навіть не млявість, а цілковиту байдужість.
У нашого генерал-губернатора тепер новий заступник. Ну як новий — це відомий нам з тобою націонал-демократ Олександр Клименко. Так, саме той Олександр Клименко, який викликав нас з Тобою під час другого туру президентських виборів до себе в офіс і повідомив, що всіх людей, яких ти запропонував до складу виборчих комісій у Донецьку від Юлії Тимошенко (а шукав ти людей, як перлини на дні нашого океану темряви), треба негайно вивести зі списків, бо мовляв апарат Партії Регіонів інакше обіцяє влаштувати повний зрив виборів. Ми тоді водночас зрозуміли, що оскільки він єдиний, хто знав звідки і чиї ці люди — саме він і підказав регіоналам спосіб торпедувати тих, хто не зіллє вибори в Донецьку. Тепер він не тільки заступник голови Донецької ОДА, а й далі торгує брендовим класичним одягом в окупованому Донецьку. Його магазин “She&He” справно торгує краватками і піджаками на самій площі Леніна у нашому з тобою місті. Тільки крім постійних клієнтів там тепер бомжі з керівництва ДНР додалися.
А на посаду голови Управління внутрішньої політики повернули Михайла Івановича Сливку, почесного пенсіонера, якого ми з Тобою ледве прибрали за часів Віктора Ющенка з посади. Пригадуєш, як він викручувався аби максимально завадити нам провадити фотовиставку “УПА — історія нескорених”? Або “33 хвилини пам’яті”? Дійсно, є люди, яких не втопити.
По-третє, Володимир Рибак і Дмитро Чернявський стали посмертно Героями України. Але вбивці їхні не знайдені досі. Пригадую, що ти мені розповідав про те чорне 13 березня 2014 року, коли вбили Дмитра. І про те, як Ви відчайдушно стояли проти російських виродків та місцевого криміналу, який прийшов Вас вбивати. Тепер ці кадри показують на лекціях. Але віри нам немає. Нас досі немає. Є лише ватний Донбас, про який говорять і говорять. Нашого українського Донбасу, дорогий друже — практично не видно. Ми — виняток з правила, про який не варто говорити. Хіба що посмертно.
Щодо подій під Іловайськом, то досі триває мляве слідство. Але віриш мені, чи ні, але я сподіваюся, що ми дізнаємося правду. Нехай через рік, але дізнаємося.
З добрих новин — Віталік вийшов з-під Дебальцево і слава Б-гу, тільки отримав перелам якоїсь кістки у попереку, куля застрягла у рації. Живий, анциболот. Поки з ним три дні не було зв’язку, місця собі не знаходив.
Андрійко, якого Ти врятував на Євромайдані в Києві від ампутації ноги, обійшовши всі шпиталі та медичні склади і знайшовши єдиний на весь Київ набір ін`єкцій, воює в Національній Гвардії. Напевно і досі не знає, як Ти рятував його. Вибач, але я дуже хочу аби він дізнався про це. Про твоє вміння робити добро і мовчати. Про твою уважність до кожного з нас.
А ще знаєш, майже всі ультраси “Шахтаря” на передовій. І практично всі свободівці з Донецької області. Ти б здивувався, якби дізнався скільки наших на передовій. Є навіть кіборги.
Пригадую, як ти оповідав мені про свою спробу домовитися з заступником мера Стрия про те, аби вони прийняли Твою родину до себе, поки Ти будеш воювати. І як він відмовив Тобі. Це пече мені і досі. Так, немовби це відмовили моїй родині. Але краще Тобі про все це не розповідати, надто сумно.
А в усьому іншому — наша Реконкіста на Сході триває. Сподіваюся, в один з Твоїх днів народження, я візьму ту саму пляшчину коньяку і зберу всю-всю нашу маленьку, але незламну громаду і ми влаштуємо добру Тризну по всім нашим. А замість вулиці Куйбишева — найдовшої у Донецьку, буде вулиця Юрія Матущака.
І звичайно ж, якщо колись у Донецьку буде відновлено Національний університет, він гордо носитиме ім’я Василя Стуса, так як ми хотіли. Навіть не сумнівайся.
Прости Нас друже. Поки ми живі, ти житимеш з нами. Як товариш, побратим і патріот.

Світлої пам’яті Юрія Матущака, голови ДОМГО “Поштовх”, випускника Донецького національного університету, бійця 39 батальйону ЗСУ “Дніпро-2”. Зв’язок перервався 29 серпня 2014 року, під час боїв під Іловайськом. Указом Президента нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

24.ua

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Gravatar
Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Підписатися

Get every new post delivered to your Inbox.

Побудувати сайт за допомогою WordPress.com
%d блогерам подобається це: