Праведник миру Ян Карський: постать, що змінила світ


Досить символічно співпало, що рік Яна Карського в Польщі співпав в Україні з початком збройної агресії Російської Федерації та черговим питанням дестабілізації й примітивної грубої військової агресії на європейському континенті.

Читаючи про Яна Карського (Козелевського) (1914 – 2000) та його тексти, важко позбутися нав’язливої думки про ходіння історії зачарованим колом, в якому можливо описати історичний досвід, але неможливо тримати його у власній голові, а тим більше у головах нинішніх політичних керівників держав. Згадуючи про початок Другої Світової війни, Ян Карський з сумом та іронією напише в своїй «Історії підпільної держави»: «Згадалися чутки, що їх чув декількома днями тому, що уряд давно планував оголосити загальну мобілізацію перед обличчям німецької загрози, але його стримували британські та французькі дипломати. Навіщо «провокувати Гітлера!» У той час Європа все ще вірила у можливість мирних перемовин. І тільки практичні військові кроки Німеччини нарешті дали можливість Польщі здійснити «потаємну» мобілізацію».

Навряд чи Ян Козелевський, який вже мав фах дипломата, отриманий у Львівському університеті перед Другою Світовою війною, і відбув доволі поважну практику роботи в консульствах різних європейських країн, перебільшує роль Європи в стримуванні підготовки до оборони тогочасної Польщі. Що відбувалося в тодішніх європейських центрах прийняття рішень – Парижі та Лондоні? Віра в непохитний порядок, благородство чи пунктуальність нацистської Німеччини, яка вже поглинула території тогочасної Чехословаччини? Перемовини з диктатором, який вже задекларував готовність мирного співжиття з червоною імперією СРСР?

Як би не видавалося з позиції вже знаних відповідей, Польщу чекало не тільки розчарування в союзниках, які не спромоглися здійснити успішний мілітарний та дипломатичний захист, а й криза держави і, водночас, відкриття численних суспільних проблем, що були задавнені та відкладені урядом на майбутній час.

Підрозділ кінної артилерії, до якої було мобілізовано Яна Карського (а він мав молодший офіцерський чин) одним з перших розуміє, що ворог наступає не тільки із зовні країни. Під час маршу вулицями Освенціму з вікон будинків починається стрілянина, вчинена польськими громадянами німецького походження, що таким чином намагалися допомогти окупаційним військам Німеччини. Колишній уклад і порядок падав на очах, деморалізовані швидким наступом німців військові підрозділи відступали практично по всій лінії фронту. Звичайно, хтось пригадає героїчну оборону Гданську та події на Вестерплятте, відчайдушну боротьбу польських прикордонників, однак ці героїчні сторінки не могли змінити ситуації у війні, яка була розпочата не тільки проти Польщі, а й проти всього людства.

Ми не можемо достеменно знати, що відчував Ян Козелевський, будучи свідком падіння своєї Польщі. Можемо лише уявити, як вчорашній референт Міністерства закордонних справ, освічений молодий чоловік (який виріс на сімейному прикладі служіння власній державі старшого брата, переконаного прихильника Йозефа Пілсудського та зразкового офіцера поліції) спостерігав за деморалізацією суспільства і відступом армії. Слова, написані ним про початок війни, були занотовані на п’ятий рік протистояння, коли саме існування незалежної польської держави та легального уряду було під величезним питанням, що лежало в площині чергових торгів з червоним диктатором Сталіним та Країнами антигітлерівської коаліції.

Чергова прірва для поховання логіки та почуттів мільйонів поляків, які щиро сподівалися на відновлення польської держави з перших днів війни та відчайдушно доносили цю інформацію не тільки під самовбивчим і від того не менш героїчним наступом під Монте-Касіно, але і словами Яна Карського, співробітника Відділу пропаганди Армії Крайової, який мусив засвідчити перед західним світом наявність і спротив підпільної польської держави.

Ян Карський мав всі шанси опинитися у Катині як радянський військовополонений або бути розстріляним у часі арешту на території Словаччини, затриманим і позбавленим життя під час переміщень по території окупованої Франції чи в часі мандрівки через Гібралтар до Лондону. Не менші шанси на загибель були в Яна Карського і в часі таємних відвідин Варшавського гетто – пекла, влаштованого людьми на землі, чи таборів смерті – правдивих фабрик з ліквідації цілого народу.

Але Ян Карський виявився набагато кращим оповідачем і свідком, ніж пропагандистом. Здавалося б, чому польський підпільник, герой Спротиву, мусив перейматися долею єврейського народу? Чому мусив ризикувати своєю місією розповіді про необхідність відновлення Польщі, легальності її уряду в Лондоні та відчайдушній боротьбі АК, акцентуючи увагу західних союзників на цілком, як виявилося, другорядних для політиків та генералів питаннях геноциду єврейського народу?

Його таємні відвідини гетто та концтаборів були причинами такої твердої настанови, але, водночас, ними стали відчуття гострого співчуття і розпачу, який він добровільно взяв на себе. Важливий момент, описаний ним самим, про отримання звістки про те, що член Польської національної ради та представник Бунду в Лондоні наклав на себе руки, залишивши листа, в якому зазначив, що не зміг нічим допомогти польським євреям, отруївшись газом і долучившись таким чином до них. Моторошний символізм смерті людини, яка не змогла побороти опір чиновників та дипломатів, які воліли не брати до уваги долю цілого народу.

«Я часто думав про Шмуєля Зігельбойма, одну з найбільш трагічних жертв страшної війни. Адже він наклав на себе руки від повної безнадії. Пішов з життя за власної волі, втративши сподівання. Не відаю, чи багато хто зможе зрозуміти, що означає померти так, як помер він, у боротьбі за перемогу, яка, напевно, відбудеться, але нічого не змінить у долі знищеного народу, у зникненні всього, що мало сенс для цього чоловіка. З усіх смертей, що я їх побачив протягом цієї війни, смерть Зігельбойма – одна з найбільш вражаючих: вона демонструє, яким жорстоким та страшним став наш світ, де люди і народи відділені один від одного прірвою байдужості та егоїзму. В цьому світі панують ворожість та недовіра і навіть ті, хто з усіх сил бореться за його покращення, цілком безсилі».

Ян Карський не зміг переконати західних союзників у необхідності відновлення польської державності, але він не перестав свідчити про те, що дипломатія антигітлерівської коаліції була не менш брутальною щодо бездержавного єврейського народу, чиї представники не могли сподіватися на більше, ніж розсіяне співчуття та неуважність заклопотаних президентів, перед якими стояло питання повоєнного ладу в Європі та світі.

Він добровільно й до кінця своїх днів став послом неіснуючого в уяві великих гравців єврейського народу, що був підданий геноциду

Спитаємо себе, наскільки це зрозуміло нам, сучасним українцям, які вже мають перед собою покладені томи історії про Голодомор і Другу Світову війну? Чи нам близько це відчуття волаючого в пустелі голосу в обороні українського народу, четвертованого різноманітними імперіями і диктаторами? Так, ми так само мали своїх послів правди, які несли відповідальність за трагедію бездержавного народу, попри застережливі прохання тиші й мовчання з боку президентів наддержав та військових альянсів.

Здавалося б, що чоловік, який взяв за власне прізвище підпільне назвисько «Карський» мусить до кінця життя бути прихованим, а не відкритим, надміру геройським та самовпевненим, а не критичним та розсудливим.

Але навіть в останньому прижиттєвому діалозі з журналістами Ян Карський лишається невблаганним критиком європейських та американських політиків, які надто запобігали перед Йосипом Сталіним і мали власні пріоритети щодо вирішення долі різних європейських народів, а тим більше щодо їхньої антигуманної реакції на геноцид єврейського народу.

Не менш критично Ян Карський говорить про гіперпатріотизм, який був не тільки мобілізуючим фактором Польщі довоєнної у спротиві нацистський Німеччині, а й однією з причин поразки, як стан антираціональний і цілком сконцентрований на собі та однаково злочинно замкнений від довколишнього світу. На запитання про колишні польські території та питання їх повернення Ян Карський вибухає не просто незгодою, він називає саме це питання земельних претензій глупством та популізмом.

Сміливість і вміння не відступати від принципових позицій – найяскравіші сторони Яна Карського, досі невідомого українському читачеві (адже не існує жодної монографії чи праці, присвяченої йому в українській мові), постійна ревізія минулого під кутом критичного зору і добровільна відповідальність за мовчання багатьох, яке не надолужити голосною мовою одного чи небагатьох щодо правди про Голокост, надто неповний перелік щаблів праведності, надто неточний контур його життєвої активності та настанови.

24.ua

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Gravatar
Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Підписатися

Get every new post delivered to your Inbox.

Побудувати сайт за допомогою WordPress.com
%d блогерам подобається це: